Зізнайтеся, бувало таке: заходите на хвилинку на «Вікіпедію» дізнатися щось по роботі, а через годину знаходите себе за читанням статті про хлібопечення у Стародавньому Римі чи лекції неповнолітнього Оппенгеймера? Можливо, на перший погляд, така інформація видасться комусь не особливо придатною для життя, проте представники креативних професій готові посперечатися з цим. Євген Миронюк, керівний партнер зі стратегії маркетингового агентства Brain Tank, впевнений, що можна черпати натхнення і знання де завгодно, і «Вікіпедія» — одне з головних джерел.

Від ВРЕ до «Вікіпедії»

Для мене в дитинстві найбільш доступною книгою була «Радянська енциклопедія» 1984 року видання. Коли мені зовсім не було чого робити, а таке бувало дуже часто, я її читав. Белетристика на кшталт Фенімора Купера, в книгах якого з людини заживо знімають скальп, мене цікавила набагато менше. Я був дуже допитливим, а енциклопедична довідка дає миттєве, нехай і не завжди розгорнуте, уявлення про будь-яке питання. Це швидко і зручно для того, щоб зрозуміти, цікава тема чи ні.

Сьогодні для мене такою point of entry (точкою входу) в знання є «Вікіпедія». Мені страшно цікаво, як влаштований світ, і ніколи не виникає питання, що почитати. Є безліч напрямів, які цікавлять, в які можна заглибитися і дібрати нову інформацію. «Вікіпедія» — ідеальний початок для знайомства із чимось новим, щоб промацати загальну картину.

Після статті — книги

Особливість «Вікіпедії» полягає в тому, що її автором може стати кожен. Я із задоволенням перебуваю в ролі не лише читача, а й редактора: як користувач часто вношу правки в тексти. Довіряти на 100% усьому, що написано у «Вікі», чи ні, — справа кожного. Якщо говорити, наприклад, про наукові статті, я вважаю, що вони так чи інакше зображують сьогоднішній світогляд, добре підтверджені джерелами й опублікований матеріал нескладно перевірити. До речі, про зазначені джерела. Звертатися до них після знайомства з темою на «Вікіпедії» — це окреме задоволення. Я читаю книги, щоб ґрунтовно розібратися в питанні й дізнатися, на кого посилаються автори вільної енциклопедії.

Розповім один із нещодавніх прикладів того, як я зацікавився статтею і захотів продовжити вивчення теми. Я багато читав про Гая Цезаря. В черговий раз порпаючись в останніх роках його життя, мені стало цікаво, чому ж він був таким… шановним. Я натрапив на «Записки про галльську війну» — це серія творів, надиктована ним особисто. Твір вважається зразком античної літератури та військової майстерності одночасно та оповідає про походи Гая «в гості» до Цизальпінських племен. Саме там, у вчинках, методах і засобах, що застосовуються полководцем, і розкрилася суть його величі… Коли мені щось цікаво, на цю тему завжди знаходиться твір.

Статті для розширення кругозору і задоволення

Як «впевнений користувач» «Вікіпедії» я багато досліджую цей ресурс, і коли мені трапляються справді цікаві статті, хочеться, щоб про них дізналися колеги та друзі. Найбільш вартісні, на мій погляд знахідки я публікую у своєму телеграм-каналі BrieflyProofly. Не можу не згадати про деякі з них тут. Читання кожної зі статей займає не більше часу, ніж людина витрачає на соцмережі за одну сесію, — звичайно, якщо ви утримаєтеся від спокуси переходити за посиланнями.

• Процес-арт — сучасне мистецтво на перетині дадаїзму і перформансу.
• Редукціонізм vs Емерджентність.
• Типологія особистості за Юнгом, темпераменти за Гіппократом і Павловим та їх зв’язок із характером.
• Фотографії зондеркоманди, від яких холоне кров.
• Етіологічні міфи.
• Біологічне безсмертя.

Я рекомендую усім допитливим людям, а особливо креативникам, частіше звертатися за розширенням кругозору до найбільшої онлайн-енциклопедії у світі. На сьогодні її обсяг оцінюється у 25 134 еквівалентних томи енциклопедії «Британіка». По-перше, це дуже просто. А, по-друге, хто знає, яка прочитана стаття зможе в майбутньому надихнути вас на класну ідею?

Фото Unsplash